Переміщені особи та біженці в післявоєнній Європі – особи, родом переважно із Східної або Центральної Європи, які під час Другої світової війни були силоміць вивезені з країн свого походження або їх покинули, і які в кінці війни знаходилися в Західній Європі (протягом війни і після неї міжнародні організації використовували різні офіційні визначення термінів «переміщені особи» та «біженці»).
В кінці війни в Західній Європі знаходилися понад два мільйони українських переміщених осіб та біженців. Переважну більшість становили особи, вивезені німцями на примусові роботи в Німеччину. До інших категорій належали: представники інтелігенції та політичні діячі, які покинули Україну, щоб запобігти переслідуванню з боку радянської влади; українці в Червоній Армії, які потрапили в німецький полон і вижили до кінця війни; члени українського націоналістичного руху та інші політичні в’язні, яких у кінці війни звільнено з німецьких концентраційних таборів. Тимчасову матеріальну опіку надавала їм Адміністрація Об'єднаних Націй для допомоги і відновлення («УНРРА» – від англомовної назви United Nations Relief and Rehabilitation Administration), яка також займалася репатріацією переміщених осіб в країни їхнього походження. Основна репатріація (добровільна і примусова) відбулася влітку і восени 1945 р.
Після закінчення масової репатріації в Західній Європі залишилося 220 000 – 250 000 українців, які не бажали повернутися в СРСР чи інші країни Східної Європи, де встановлювалися прорадянські режими. Вони знаходилися головно в Німеччині та Австрії, а також в Італії, Бельгії, Данії, Іспанії, Нідерландах, Норвегії, Франції, Швеції. Більшість перебувала в таборах переміщених осіб (т. зв. «таборах Ді-Пі», від англомовного терміна “displaced persons camps”), а 25%-30% – поза таборами. Близько 80 таборів були заселені виключно або переважно українцями, і в них розвинулося широкомасштабне суспільно-громадське, релігійне, політичне та культурно-освітнє життя.
Повноваження УНРРА закінчилися у 1947 р. і відтак почала роботу Міжнародна організація у справах біженців, яка проіснувала до 1952 р. До її повноважень належало переселення переміщених осіб та біженців в країни, що готові були їх прийняти. У переселенчій акції допомагали українські організації в різних країнах, у тому числі Центральне Українське Допомогове Бюро (осідок у Лондоні) та Союз Українців у Великій Британії.
Більше ніж половина з уже згаданих 220 000 – 250 000 українців переселилися в США або Канаду; інші в Південну Америку, Австралію або різні країни Західної Європи (бл. 25 000 залишилися в Західній Німеччині або Австрії). У 1947–49 рр. в Сполучене Королівство переселено бл. 21 000 українців, головно з Німеччини й Австрії, в рамках програми спровадження Європейських добровільних робітників, разом з понад 400 їхніми дорослими родичами та бл. 450 дітьми.
Література
Маркусь, В., «Переміщені особи» // В. Кубійович (гол. ред.), Енциклопедія українознавства, словникова частина, т. 6, Париж – Нью-Йорк: В-во «Молоде життя», 1970, с. 2010-2011.
Dyczok, M., The Grand Alliance and Ukrainian Refugees, Basingstoke: Macmillan, 2000.
Isajiw, W., Y. Boshyk, R. Senkus (eds), The Refugee Experience: Ukrainian Displaced Persons after World War II, Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1992.
Proudfoot, M. J., European Refugees, 1939-52. A study in forced population movement, London: Faber & Faber, 1957.
Satzewich, V., The Ukrainian Diaspora, London: Routledge, 2002.