Соловій Володимир [Volodymyr Solowij, Solovii] – політичний діяч; народився 26 лютого 1892 р. у Львові в австрійській Галичині (тепер в Україні), помер 15 листопада 1958 р. в Монреалі (Канада), похований у м. Сен-Совер біля Монреалю.
Володимир Соловій
Навчався в гімназіях у Львові і Кракові, а також у школі Абботсголм в Англії. Коротко перед початком Першої світової війни почав студії права й агрономії у Вроцлавському університеті. Під час війни служив в 13 Галицькому полку уланів австрійського війська і попав в російський полон. З вибухом війни між Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР) і Польщею в листопаді 1918 р. вступив до армії ЗУНР. У 1919-1920 рр. радник дипломатичної місії Української Народної Республіки (УНР) у Данії. При кінці 1920-х рр. повернувся до політичного життя. Став активним діячем Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО) і був глибоким прихильником українсько-польського порозуміння. У 1935 р. був кандидатом від УНДО в окрузі Сянок-Кросно-Лісько у виборах до польського сейму, однак не був обраний.
З вибухом Другої світової війни у 1939 р. зголосився до польського війська і був приділений до політичного відділу головного штабу. Виїхав з Польщі у Румунію а відтак до Парижа. Там увійшов у зв’язок з екзильним урядом УНР і став заступником голови Українського Комітету, створеного урядом УНР. У жовтні 1939 р. за посередництвом Володимира Кисілевського інформував британське міністерство зовнішніх справ про становище українців на зайнятих Червоною Армією територіях Польщі і про плани організації визвольної боротьби. У січні 1940 р. в Римі провів з представниками Організації Українських Націоналістів (ОУН) розмови, спрямовані на залучення ОУН до Українського Комітету.
Після цього отримав повноваження поїхати до Лондона як представник екзильного уряду УНР, щоб відстоювати українські інтереси перед західними союзниками. У другій половині 1940 р. переїхав до Лісабону, де старався отримати візу на в’їзд до Сполученого Короловства. До Лондона прибув при кінці 1941 або на початку 1942 р. Співпрацював з польським еміграційним урядом у Лондоні як неформальний речник українців. Кілька разів у 1943 і 1944 рр. звертався до польських властей стосовно ситуації українців і білорусів у складі Польських збройних сил (ПЗС), й у вересні 1944 р. відвідав українців у складі польських частин розміщених у Шотландії. У 1945 р. брав участь у створенні Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах, який відтак оформився в Союз Українців у Великій Британії. Був одним із секретарів лондонського Центрально-Європейського федерального клубу. У 1952 р. виїхав у Канаду де працював в адміністрації Коледжу ім. сер Джорджа Вільямза (нині частина Університету Конкордія) в Монреалі.
Література
Книш, З., Б'є Дванадцята. Спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 р., Торонто: "Срібна Сурма", 1961, IV розділ. (в інтернеті)
Zięba, A., “Solowij Wlodzimierz Pawel” // Polski Słownik Biograficzny, Warszawa, Kraków: 2000-2001, T. XL, 340-341.