Степанківський Володимир [Vladimir Stepankowsky] – політичний діяч, журналіст; народився 1885 р. на Східному Поділлі, помер 1957 р. в США.
У ранніх роках 20 століття був активним членом підпільної Революційної української партії, а відтак – Української соціал-демократичної робітничої партії, у зв’язку з чим у 1906 р. був ув’язнений. У наступному році звільнений під заставу, після чого переїхав до Львова в австрійській Галичині. Звідтам емігрував до Женеви, пізніше у Францію а відтак до Лондона. Із Західної Європи дописував до різних українських видань, в тому числі до київського часопису «Рада» та до львівського «Діла». У березні 1911 р. у Львові взяв участь у нарадах гуртка політичних емігрантів з підросійської України, де було обговорено організацію політичної діяльності за кордоном на підтимку українського самостійницького руху.
З 1911 до 1914 р. у Лондоні проводив інформаційну діяльність на підтримку українського національного руху. Писав статті в британській пресі та памфлети на українські теми, в тому числі The Russian Plot to Seize Galicia (Austrian Ruthenia) (Лондон, 1914 р.) та The Ruthenian Question. An exposé (Лондон, 1914 р.). У травні 1912 р. познайомився з британським публіцистом Джорджем Раффаловичем, якого зацікавив українськими справами, і спільно з яким згодом заініціював створення Українського комітету.
У 1914 р. після початку Першої світової війни виїхав до Відня, а в наступному році переїхав до Лозанни у Швейцарії. Там став співзасновником Українського інформаційного бюро, яке в 1915-1920 рр. видавало французькомовний часопис L’Ukraine і неперіодично англомовний The Ukraine. У 1915-1917 рр. постачав німецькому посольству у Швейцарії інформацію про події в Росії, з якою Німеччина воювала. В числі інших контактів було ім’я британського журналіста Герберта Вайта, за посередництвом якого подібну інформацію від українського емігранта отримувало і британське представництво. У липні 1917 р. через Німеччину і Швецію виїхав до Росії, прагнучи на місці з’ясувати ситуацію з українським рухом, однак у Петербурзі був заарештований і звільнений тільки після більшовицького перевороту.
В листопаді 1917 р. прибув до Великої Британії, де провів наради з чільними особами британського зовнішньополітичного відомства і розвідки з метою переконати британський уряд надати підтримку недавно проголошеній Українській Народній Республіці. У січні 1918 р. виїхав у Швейцарію а звідти в Україну, ставши свідком перевороту Павла Скоропадського. У липні 1918 р. остаточно покинув Україну і зі Швейцарії зробив ще одну безуспішну спробу домогтися від Лондона визнання незалежності України. Останнє звернення Степанківського до британського Міністерства зовнішніх справ датується жовтнем 1920 р., після чого він переїхав у США (за різними даними у 1920-х або 1930-х роках).
Література
Жук, А. «Як ми їхали до Америки» (Уривок із споминів) // Сучасність, 1964, ч. 5 (травень), с. 90-98.
Жук, А., «До історії української політичної думки перед (Першою) світовою війною» // Ю. Терещенко (відп. ред.), Вячеслав Липинський та його доба. Науковий збірник, Київ – Житомир: Видавничий центр КНЛУ, 2007, с. 190-200. (в інтернеті)
Симоненко, Р. Г., «Про авантюристичну діяльність українського буржуазного націоналізму на міжнародній арені в 1917–1918 рр.» // Історія та історіографія України. Збірник наукових праць, Київ: Наукова думка, 1985, с. 137–173.
Hoffman, J. H., “V. Stepankovsky, Ukrainian Nationalist and German Agent”, The Slavonic and East European Review, vol. 50, no. 121 (October, 1972), 594-602.