Туркевич-Лукіянович Стефанія [Stefanie Turkewicz-Lukianowicz], уроджена Туркевич – композиторка, музичний педагог; народилася 25 квітня 1898 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина); померла 8 квітня 1977 р. у Кембриджі, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Св. Марка в Кембриджі. Дружина Роберта Лісовського (перше подружжя), Нарциза Лукіяновича (друге подружжя).
Закінчила приватну дівочу гімназію сестер Василіянок у Львові. Гру на фортепіано вивчала спочатку вдома, відтак у Вищому музичному інституті (ВМІ) ім. Миколи Лисенка у Львові, а в 1914-1916 рр. у Відні. Після цього студіювала філософію, педагогіку і музикологію у Львівському університеті, навчала музики в державній yчительській семінарії у Львові (1919-1920 рр.), студіювала в консерваторії Польського музичного товариства у Львові (1921 р.) та давала приватні уроки з музики. 1919 р. написала свій перший музичний твір – Службу Божу, яку було виконано декілька разів у соборі Св. Юра у Львові. 1921 р. повернулася до Відня, де навчалася в університеті, який закінчила 1923 р. отримавши вчительський диплом. Також продовжувала студії з фортепіано і теорії музики у Віденській музичній академії. Відтак повернулася до Львова, а 1927 р. виїхала до Берліна, де студіювала композицію в Музичній академії до 1929 р., коли переїхала до Праги. Студіювала композицію в Празькій консерваторії, а рівночасно при Українському Вільному Університеті писала докторську дисертацію на тему українського фольклору в російських операх, яку захистила 1934 р. Повернувшись до Львова, з 1934 р. до початку Другої світової війни працювала викладачем музичної теорії і фортепіано, спочатку у Львівській музичній консерваторії ім. К. Шимановського, а відтак – у ВМІ ім. М. Лисенка. Стала членом Союзу українських професійних музик.
Восени 1939 р., після радянської окупації Західної України, короткий час працювала корепетитором-концертмейстром у Львівському оперному театрі, а відтак, у 1940-1941 рр., доцентом Львівської державної консерваторії (створеної наприкінці 1939 р. на основі ВМІ ім. М. Лисенка та двох довоєнних польських консерваторій). Стала членом Спілки радянських композиторів України (нині – Національна спілка композиторів України). Після закриття консерваторії німецькою окупаційною владою продовжувала викладацьку роботу у Державній музичній школі (створеній на початку 1942 р. у приміщенні колишнього ВМІ ім. М. Лисенка). Навесні 1944 р. виїхала з родиною зі Львова до Відня. 1946 р. родина переїхала в південну Австрію, а звідти в Італію, де її чоловік, Нарциз Лукіянович, став лікарем при Другому Польському корпусі під британським командуванням.
Восени 1946 р. разом з Корпусом була перевезена в Сполучене Королівство. Жила у Брайтоні (1947-1951 рр.), Лондоні (1951-1952 рр.), Барроу Ґерні біля Бристоля (1952-1962 рр.), Белфасті, Північна Ірландія (1962-1973 рр.) та Кембриджі (з 1973 р.). Наприкінці 1940-х років повернулася до творчої роботи, і в період з того часу до кінця життя написала більшу частину своїх творів. Час від часу виступала як піаністка, зокрема 1957 р. в серії концертів у більших українських громадах в Англії (разом із оперним співаком Олегом Нижанківським і скрипалем Аристидом Вирстою), та 1959 р. на концерті фортепіанної музики в Бристолі. Була членом британського Товариства жінок-композиторів і музикантів (яке існувало до 1972 р.).
До її творчого доробку належать сім симфонічних творів – Симфонія № 1 (1937), Симфонія № 2 (1952), Симфонієта (1956), Симфонічні ескізи «Малярська симфонія» (1962, 1975), Симфонічна поема «La Vita» (1964-1965), «Space Symphony» (1972), «Double Strings» (1976); шість балетів – дитячі балети «Мікі-Маус» (бл. 1935) та «Весна» (1935), «Руки» (1957), «Коралі» (1960-1970-і), «Мавка» (1964, 1967), «Страхопуд» (1969, 1976); чотири опери для дітей – «Цар Ох» (1930), «Серце Оксани» (1960), «Куць» (1969-1971), «Яринний городочок» (1969-1971); п’ять хорових творів – Служба Божа (1919), Псалом (бл. 1919), «Учітеся, брати мої» (1930-і рр.), «До бою, до бою» (1930-і рр.), «Триптих» (1960, 1970); шість камерно-інструментальних творів; шість фортепіанних творів; понад 20 пісень (на слова Тараса Шевченка, Віри Вовк, Нарциза Лукіяновича та інших); обробки українських колядок і щедрівок; інші менш об’ємні твори.
Твори Стефанії Туркевич-Лукіянович написані загалом у поміркованому модерністському стилі, поєднуючи традиційну тональну музику з елементами неокласицизму, неоромантизму, експресіонізму та інколи серіалізму. Декотрі твори були виконані у 1920-1930-х рр. у Львові і Празі, у 1956-1961 рр. у Західній Європі, та в 1969-1970 рр. у Канаді. Проте, багато творів досі не були публічно виконані, хоч останніми роками деякі її пісні виконуються в Канаді та Україні. Записи 20 її пісень були видані 2014 р. в Канаді на компакт-диску (частина колекції «Galicians I – The Art Songs»).
Література
Сокіл-Рудницька М. Пам’яті Стефанії Лукіянович // Вільне Слово. – Торонто, 1977. – 9 і 16 липня. – С. 3.
Вовк В. Парастас для Стефанії Туркевич-Лукіянович // Наше Життя. – Нью-Йорк, 1992. – Ч. 5. – С. 6-9.
Стельмащук Р. Забутий львівський композитор-неокласик (штрихи до творчого портрета Стефанії Туркевич) // Музика Галичини (Musica Galiciana) / Матеріали Другої міжнародної конференції. – Львів, 1999. – С. 276–281.
Павлишин С. Перша українська композиторка // Наше Життя. – Нью-Йорк, 2004. – Ч. 1. – С. 14-16.
Павлишин С. Перша українська композиторка: Стефанія Туркевич-Лісовська-Лукіянович. – Львів, 2004.
Карась Г. Статика і динаміка жанру дитячої опери у творчості композиторів української діаспори ХХ ст. // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – Київ, 2010. – № 2. – С. 89-93.
Яців Р. Роберт Лісовський (1893–1982): дух лінії. – Львів, 2015. – С. 11, 13, 79-84, 91.