Європейські добровільні робітники [ЄДР, European Volunteer Workers] – особи спроваджені британським урядом у 1946-51 рр. з європейського континенту до Сполученого Королівства на роботу в галузях, у яких була гостра нестача робочої сили внаслідок Другої світової війни.
Спровадження ЄДР відбулося у рамках кількох схем. Найбільшу кількість осіб охопила схема Вествард гоу! (Westward Ho!), у рамках якої спроваджено чоловіків і жінок переважно східноєвропейського походження, в тому числі українців, з таборів переміщених осіб головно в Німеччині та Австрії, на початку з британських окупаційних зон цих країн, а пізніше також із французьких та американських зон.
Рішення щодо впровадження схеми Вествард гоу! було прийняте наприкінці 1946 р., і весною 1947 р. в таборах почали працювати вербувальні комісії. Серед перших національних груп, на які комісії зосередили увагу, були українці. Відбір відбувався на підставі співбесіди і медичного огляду, і добровольці мусили підписати зобов’язання працювати виключно згідно з призначенням Міністерства праці і не міняти місця роботи без дозволу місцевої влади.
Перевага віддавалася особам, які були готові прийняти некваліфіковану фізичну роботу, та тим, які мали досвід у певних кваліфікованих видах технічної чи фізичної зайнятості, або відповідали вимогам щодо проходження відповідної підготовки. Приймалися зголошення від добровольців, з якими в таборах перебували члени їхніх родин, однак першенство надавалося особам без утриманців і таким, які були готові залишити утримаців в таборах до часу, коли стане можливо їх спровадити до Сполученого Королівства.
Більшість українських ЄДР прибули до Сполученого Королівства у другій половині 1947 р. та в першій половині 1948 р. Останні прибули в 1949 р. Згідно з офіційними даними, українців із статусом ЄДР прибуло разом 20 912 (16 194 чоловіків і 4 718 жінок). Крім них прибуло також 411 дорослих родичів ЄДР (36 чоловіків і 375 жінок) та 451 дітей (260 хлопців і 191 дівчат). Після короткого часу близько 700 українських ЄДР, переважно чоловіків, вернулися або були депортовані до країн, з яких приїхали. Восени 1948 р. кількість українських ЄДР зросла, коли більшість колишніх вояків Дивізії «Галичина» (8 128 осіб), які прибули до Сполученого Королівства в 1947 р., були звільнені із статусу військовополонених і прийняті на роботу на умовах ЄДР.
Робітників розміщували в робітничих гуртожитках, розташованих поблизу місця праці. Вони отримували таку саму заробітну плату і були затруднені на тих самих умовах, що британські робітники. При цьому, однак, в деяких питаннях існувала певна дискримінація, особливо в промислових галузях, де були сильні профспілки. Під їхнім впливом, наприклад, працедавці не допускали іноземців на відповідальні становища, на більш фахові роботи. У деяких фабриках була домовленість, згідно з якою – у випадку потреби – першими будуть звільнені іноземці.
Згідно з даними щодо їхнього початкового призначення на роботу, чоловіки (всіх національностей) спроваджені з Німеччини й Австрії працювали головно в сільському господарстві (52%), у вугільній промисловості (19%) та на прибиранні робітничих гуртожитків та інших приміщень (9%). Жінки – на бавовняних фабриках (38%), на прибиранні лікарень та інших приміщень (34%) та на вовняних фабриках (16%). Більшість колишніх вояків Дивізії «Галичина» при переході на статус ЄДР продовжувала працювати в сільському господарстві.
На початку не був визначений термін дії вищезгаданого зобов’язання працювати за призначенням Міністерства праці. Відтак у липні 1950 р. міністерство постановило, що з 1 січня 1951 р. ЄДР, які прожили в Сполученому Королівстві щонайменше три роки, зможуть подавати заяви на звільнення від обмежень щодо працевлаштування. Таким чином ЄДР поступово отримували ті самі права щодо вільного вибору праці, що їх мали британські робітники.
Література
Isaac, J., British Post-War Migration, Cambridge: University Press, 1954.
Tannahill, J.A., European Volunteer Workers in Britain, Manchester: University Press, 1958.
Vernant, J., The Refugee in the Post-War World, London: George Allen & Unwin, 1953.