Українці в Сполученому Королівстві
Інтернет-енциклопедія
А Б В Г Ґ Д
Е Є Ж З І Й
К Л М Н О П
Р С Т У Ф Х
Ц Ч Ш Щ Ю Я
А Б В Г Ґ Д Е Є
Ж З И І Ї Й К Л
М Н О П Р С Т У
Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З
І Й К Л М Н О П Р С
Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Англійською

Союз Українців у Великій Британії (СУБ) [Association of Ukrainians in Great Britain] – найбільша українська громадська організація в Сполученому Королівстві (СК), яка об’єднує етнічних українців-мешканців СК та прихильників України в цій країні.

логотип СУБ

Організація

СУБ засновано на установчому з’їзді 19-20 січня 1946 р. в Единбурзі після кількамісячної підготовки із середини 1945 р. Першими членами Союзу були головно українці в Польських збройних силах під британським командуванням розташованих у СК, і спочатку передбачалося створення Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах. У 1947-48 рр. кількість членів значно збільшилася після приїзду до країни українських Європейських добровільних робітників і колишніх вояків дивізії «Галичина», та звільнення останніх із статусу військовополонених.

Упродовж 1946-1949 рр. бл. 23 600 осіб стали членами СУБ. За той час, однак, близько 4 000 членів емігрували до інших країн, залишили членство Союзу, або іншим чином перестали бути активними. Понад 750 осіб відмовилися від членства у зв’язку з розбіжностями, які виникли під час загальних зборів СУБ у березні 1949 р., і внаслідок яких у жовтні того ж року постало Об’єднання Українців у Великій Британії. Хоч склад Союзу далі поповнювався новими членами, у першій половині 1950-х років загальна кількість активних членів значно зменшилася. У тих роках близько 2 000 членів емігрували до інших країн. Багато членів втратили зв’язок із Союзом після масового переїзду українців з післявоєнних таборів і гуртожитків на приватні помешкання до різних міст країни. Дехто відійшов вважаючи, що СУБ перебував під надмірним впливом Організації Українських Націоналістів (бандерівців), найбільшої серед післявоєнних еміграційних українських політичних організацій. При кінці 1955 р. було близько 8 500 активних членів Союзу. Відтак ця кількість далі зменшувалася, головно через поступове збільшення смертності серед післявоєнних поселенців.

У середині 1960-х років нащадки післявоєнних поселенців почали вступати до СУБ, і з 1968 р. вони становили більшість серед нових членів. 1990 р. було приблизно 4 700 активних членів. Після 1991 р. іммігранти з незалежної України почали вступати до Союзу, однак невеликими кількостями. 2011 р. до статуту СУБ впроваджено зміну, яка дозволяє неукраїнцям ставати асоційованими членами Союзу без права голосу на зборах. При кінці 2018 р. СУБ мав близько 1 500 звичайних членів та приблизно 350 асоційованих членів. Від заснування Союзу до кінця 2018 р. загалом зареєстровано в СУБ 29 475 звичайних членів.

Структура СУБ на місцевому рівні складається з Відділів, які мають не менше 12 членів і якими керують обрані управи, та неформальних Осередків, в яких переважно є менше членів, і які втримують зв’язок з керівними органами СУБ через довірених осіб. Організація членів СУБ на місцевому рівні почалася неформально в таборах і гуртожитках, у яких більшість українців в СК жила зразу після війни. Перший Відділ СУБ був заснований 24 серпня 1947 р. в селі Коунтон (Ноттінґгамшир), і того ж року в Манчестері постав перший Відділ у місті. При кінці 1949 р. вже було 242 Відділи і 116 Осередків. У 1950-х роках ця кількість значно зменшилася за рахунок того, що українці переселювалися із сільськогосподарських районів до міст, і багато Відділів у гуртожитках закривалися або об’єднувалися. При кінці 1959 р. було 72 Відділи і 23 Осередки. Протягом років їх кількість далі зменшувалася, і при кінці 1990 р. було 52 Відділи і 12 Осередків, а при кінці 2018 р. – 24 Відділи й 2 Осередки.

На початку 1950-х років деякі більші Відділи почали купувати власні будинки, в яких члени могли проводити діяльність. Перші такі домівки Відділів СУБ були придбані у Брадфорді (1950 р.), Манчестері, Бері, Рочдейлі (1951 р.) та Олдгамі, Галіфаксі, Болтоні (1952 р.), а відтак кількість відділів із власними домівками зросла до 46-ти у 1980-х роках. У більшості з них засновувалися товариські клуби, як допоміжні джерела фінансування діяльності Відділів. Домівки більшості Відділів СУБ стали також центрами діяльності місцевих осередків інших українських громадських організацій.

Союзом спочатку керували Голова та Управа, яких обирали загальні збори. У 1948-2016 рр. щорічні загальні збори обирали Голову і Раду, а Рада призначала Президію Ради, яка керувала діяльністю організації між засіданнями Ради. Виконавчим органом Ради і Президії Ради була Головна Управа (до 1955 р. – Управа), яка складалася зі штатних працівників. Із 2016 р. Союзом керує Рада Директорів (обрана загальними зборами) на чолі з Головою, та Екзекутива, яку призначає Рада Директорів (виконавчим органом надалі є Головна Управа). У деяких періодах обирався Почесний Голова, як дорадник Ради. Із середини 1970-х років керівництво СУБ поступово перейняли нащадки післявоєнних українських поселенців у СК. 1974 р. з другого покоління обрано першого члена Ради СУБ, а 1988 р. – першого голову Союзу.

Канцелярія центрального представництва СУБ спочатку містилася в будинку Центрального Українського Допомогового Бюро (ЦУДБ) за адресою 218 Sussex Gardens, London W2. У березні 1947 р. СУБ набув теперішній власний будинок за адресою 49 Linden Gardens, London W2, і того ж року ввійшов на посаду перший штатний працівник Союзу. Протягом 1948 р., коли майже 16 000 нових членів вступили до Союзу, штат працівників Головної Управи збільшився до 41 особи, однак до кінця 1955 р. його зменшено до 11-ти. Штат залишився приблизно на цій висоті до початку 1990-х років, а відтак знову поступово зменшувався. Діяльністю Головної Управи зазвичай керує Генеральний секретар, проте в деяких періодах цю функцію здійснював окремий Діловий (виконавчий) директор.

У ранні роки існування СУБ були створені, як автономні секції у структурі Союзу, наступні організації: 1948 р. – Комісія Допомоги Українському Студентству у Великій Британії (розв’язана 2003 р.) та Організація Українських Жінок у Великій Британії (ОУЖ); 1955 р. – Спілка Українських Учителів і Виховників у Великій Британії (нині Спілка Українських Вчителів у Великій Британії) та Спілка Українських Купців і Підприємців (активна приблизно до 1960 р.); 1963 р. – Кураторія Бібліотеки і Музею ім. Тараса Шевченка в Лондоні (стала неактивною під кінець 1980-х рр.).

1980 р. до статуту СУБ впроваджено зміну, яка дозволила іншим українським організаціям стати корпоративними членами Союзу, і такими членами стали: Об’єднання бувших Вояків Українців у Великій Британії, Спілка Української Молоді у Великій Британії, крайова організація Союзу Гетьманців-Державників у Великій Британії (припинила існування 1997 р.), Українська Інформаційна Служба (УІС), Українська Видавнича Спілка (об’єдналася з УІС 1993 р.), Кооперативна спілка «Нова Фортуна» (припинила існування 2016 р.). Корпоративне членство було вилучене зі структури СУБ 2016 р., та відновлене 2018 р. у зміненій формі. 2018 р. ОУЖ перестала бути секцією СУБ, а 2019 р. стала корпоративним членом.

СУБ співпрацює з українськими організаціями в інших країнах як член Світового Конґресу Українців та Української Всесвітньої Координаційної Ради, та був членом Европейського Конґресу Українців до середини 2010-х рр., коли ця організація стала неактивною.

Діяльність

У перших роках існування СУБ його діяльність у великій мірі зосереджувалася на наданні післявоєнним українським поселенцям допомоги і підтримки у різних питаннях, пов’язаних із життям у СК. Спочатку співпрацюючи в цій сфері з ЦУДБ, у січні 1948 р. СУБ перейняв повну відповідальність за відповідну роботу. З 1948 р. до ранніх 1960-х СУБ також співпрацював з організаціями, які представляли іммігрантів з інших країн Східної Європи у СК – у рамках Центрального координаційного комітету організацій з допомоги біженцям, створеного для проведення спільних заходів в інтересах даних національних груп.

Головна управа СУБ надавала поради, перекладацькі послуги та іншу практичну допомогу у зв’язку з такими справами, як наприклад: працевлаштування, оформлення офіційних документів, вирішення проблем у гуртожитках та на роботі, спровадження членів родин з інших країн до СК, еміграція до інших країн. У пізніших роках такі питання, як оформлення пенсій та написання й виконання заповітів, стали більш пріоритетними. Велику увагу присвячено також, як Головною Управою, так і Відділами й Осередками, наданню матеріальної та іншої допомоги хворим, інвалідам та іншим потребуючим. При кінці 1948 р. СУБ провів акцію протесту проти запланованої депортації бл. 300 непрацездатних колишніх вояків дивізії «Галичина», з яких багато відтак отримали притулок в оселі Сиденгерст у південній Англії, закупленій Союзом у 1949 р. Оселя пізніше стала, передусім, житлом для українців похилого віку, хоча в останніх роках до її закриття у 2013 р. в ній перебувала більшість неукраїнців. З 1971 до 1998 р. СУБ утримував в середній Англії подібну оселю для українців похилого віку – «Кобзарівку».

З початку свого існування СУБ займається діяльністю в освітньо-виховній сфері, в перших роках зосереджуючи увагу на забезпеченні потреб дорослих післявоєнних поселенців. У деяких Відділах відбувалися курси англійської мови, українознавства, крою і шиття одягу тощо. У 1948-51 роках СУБ пропагував фахові заочні курси організовані Українським Технічно-Господарським Інститутом у Німеччині, з яких скористали бл. 150 українців у СК. З початку 1950-х рр. при відділах СУБ діють школи українознавства і дитячі садки, підтримку яким з 1955 р. надає вищезгадана Спілка Українських Вчителів. У 1950-х роках, і знову в 1970-х, СУБ розглядав можливість заснування в Англії української гімназії-інтернату, однак задум не був реалізований.

Від початку існування СУБ проводить різноманітну культурно-освітню діяльність із метою збереження національних традицій та ідентичності серед місцевого українства, і представлення української культури в британському суспільстві. У багатьох післявоєнних таборах і гуртожитках, де постали перші Відділи СУБ, створилися хори, танцювальні і театральні гуртки та музичні колективи. Багато з них продовжували діяльність після масового переселення до міст. У 1954 р. при Відділах СУБ діяли 17 хорів, 14 танцювальних гуртків і 15 театральних колективів. Вони виступали на концертах та інших культурних заходах, організованих як місцевими Відділами так і Головною Управою (часто для відзначення роковин подій з історії України), а також поза українською громадою, зокрема на міжнародних фестивалях і конкурсах, в тому числі за кордоном. У пізніших роках більшість згаданих колективів перестали існувати, а на їх місце прийшли нові, створені з нащадків післявоєнних поселенців, головно в рамках Спілки Української Молоді та Пласту – Української Скавтської Організації у Великій Британії. Деякі колективи, однак, ще багато років діяли при СУБ, зокрема хор «Гомін» і надалі існуючий танцювальний колектив «Орлик» у Манчестері (яким надано статус репрезентативних ансамблів СУБ) та хор «Діброва» в Брадфорді. Головна Управа і Відділи СУБ влаштували багато виставок українського образотворчого і народного декоративного мистецтва, а також збірок фото-документального матеріалу на конкретні теми. У Центральному домі СУБ з 1947 р. існує Бібліотека і Архів ім. Тараса Шевченка (раніше – Бібліотека і Музей ім. Тараса Шевченка), а в деяких Відділах у різних часах були створені менші бібліотеки. 2011 р. в Центральному домі відкрито мистецьку галерею.

У 1945-2017 рр. СУБ видавав часопис «Українська Думка» (спочатку під назвою «Наш Клич»), який до вересня 2004 р. виходив щотижня, а відтак раз на два тижні. У різних періодах Союз також видавав інші періодичні видання: щорічний «Календарець Українця у Великій Британії» (1947-2004 рр.), сатиричний журнал «Оса» (1947-1948 рр.), англомовний квартальник «The Ukrainian Review» (1954-2000 рр.), журнал для дітей «Юні Друзі» (1955-1984 рр.). З 1950-х років донині СУБ видав чимало книжок і брошур, у тому числі україномовні видання для загального читача і (в ранніх роках) для дітей, та англомовні видання орієнтовані передусім на британського читача. У листопаді 1947 р. СУБ перейняв відповідальність за підприємство «Українська Книгарня і Видавництво», що його заснувало ЦУДБ три місяці раніше, і в Центральному домі СУБ було відкрито книгарню. Упродовж років вона поступово перетворилася на крамничку, в якій продаються, крім книжок, також інші товари.

До 1991 р. СУБ займався багатогранною діяльністю, орієнтованою на інформування британської публіки про Україну і на поширення ідеї незалежної України. Для цього використовувалися різноманітні заходи, як наприклад: встановлення зв’язків з британськими політичними діячами, журналістами, науковцями та іншими впливовими особами; поширення інформації про українську історію і культуру серед публіки під час концертів, виставок та інших подій; розповсюдження журналу «The Ukrainian Review»; надсилання листів до преси, дарування книжок про Україну міським публічним бібліотекам, виголошення лекцій в університетах, Ротарі клубах тощо. СУБ проводив акції, пов’язані з конкретними цілями, як, наприклад, впровадження україномовних передач Всесвітньою службою Бі-Бі-Сі (з кінця 1940-х до 1980-х рр.), та визнання державною владою українців як національної групи (з кінця 1940-х до початку 1960-х рр.). В середині 1950-х років, а відтак у 1970-х і 1980-х, СУБ брав участь у різних акціях за звільнення українських та інших політичних в’язнів у Радянському Союзі. В інформаційно-політичній сфері СУБ співпрацював з іншими українськими організаціями, а також і з Англо-Українським Товариством, Шотландською лігою європейської свободи, Британською лігою європейської свободи, Європейською радою свободи (якої був членом), Антибольшевицьким Блоком Народів та іншими структурами. Після становлення незалежної України СУБ продовжує організовувати акції в конкретних справах як, наприклад, підняття обізнаності британського суспільства про наслідки Чорнобильської аварії 1986 року та офіційного визнання Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду.

До пізніх 1980-х років СУБ не втримував зв’язків з Радянською Україною. Напередодні проголошення незалежності України СУБ почав встановлювати прямі зв’язки з деякими організаціями та окремими особами в Україні, а також з українцями в інших країнах Центральної і Східної Європи. З 1991 р., на додаток до іншої діяльності, СУБ активно займається справами, пов’язаними з незалежною Україною. Спочатку це стосувалося таких питань, як встановлення зв’язків з Посольством України у Сполученому Королівстві, сприяння візитам відомих осіб з України до СК, та надання матеріальної допомоги, наприклад, жертвам Чорнобильської аварії. Останнім часом СУБ співпрацював з культурно-науковими установами в Україні та Посольством України щодо проведення спільних виставок, презентацій книжок та інших культурних заходів. У своїх відносинах з Україною СУБ намагається сприяти поширенню демократичних цінностей та принципів верховенства права в країні. Представники СУБ декілька разів були офіційними спостерігачами під час виборів в Україні.

Головні посадові особи

Голови: Микита Бура (січень 1946 – лютий 1948), Богдан Панчук (лютий 1948 – березень 1949), Осип Фундак (березень 1949 – березень 1953), Володимир Лісевич (березень 1953 – березень 1954), Дмитро Левицький (березень 1954 – червень 1959), Ярослав Гаврилів (березень 1960 – березень 1963), Роберт Лісовський (березень 1963 – липень 1969), Володимир Василенко (липень 1969 – грудень 1978), Ілля Дмитрів (липень 1979 – серпень 1988), Любомир Мазур (серпень 1988 – червень 2007), Зенко Ластовецький (червень 2007 – липень 2016), Петро Ревко (липень 2016 – ).

Почесні голови: Данило Скоропадський (березень 1949 – лютий 1957†), Ілля Дмитрів (червень 2001 – січень 2003), Любомир Мазур (червень 2007 – липень 2010), Василь Олеськів (липень 2010 – липень 2011).

Генеральні секретарі: Михайло Опаренко (січень 1946 – січень 1947), Андрій Пшик (січень – червень 1947), Теодор Данилів (червень 1947 – березень 1953), Євген Бірчак (березень 1953 – березень 1954), Богдан Тарнавський (березень 1954 – березень 1956), Теодор Кудлик (березень 1956 – березень 1960), Ілля Дмитрів (березень 1960 – квітень 1964), Святомир Фостун (квітень 1964 – червень 1977), Іван Равлюк (червень 1977 – вересень 1989), Федір Курляк (вересень 1989 – ).

Виконавчі директори: Юрій Сальський (лютий 1948 – березень 1949), Олександер Монцібович (червень – вересень 1953), Святомир Фостун (березень 1961 – квітень 1964), Іван Равлюк (квітень 1965 – червень 1977), Маркіян Шептицький (вересень 1989 – червень 1996).

Роман Кравець

Література

Десять років СУБ-у // Календарець українця у Великій Британії на 1956 рік. – Лондон, 1955. – С. 30‑50.

Petryshyn W. R. Britain's Ukrainian community: A study of the political dimension in ethnic community development / PhD thesis. – Bristol, 1980.

Мазур Л. У 50-річчя Союзу Українців у Великій Британії // Календарець українця у Великій Британії на 1996 рік. – Лондон, 1995. – С. 67-75.

Щигельська Г. О. Союз Українців у Великій Британії: етапи становлення, організація та діяльність (1945-1949 рр.) / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2005.

Союз Українців у Великій Британії (СУБ): Звіт діяльності 2017 / ред. Л. Пекарська, Ф. Курляк. – Лондон, 2018.